Функція НБУ “Банк банків” та механізм її реалізації

Автор | 30.09.2017

Виконуючи функцію банку банків, НБУ забезпечує комерційні банки на їх замовлення готівкою через свою мережу територіальних управлінь, здійснює розрахункове і кредитне обслуговування комерційних банків.

Реформування банківської системи України наприкінці 80-х років зумовило необхідність розроблення нової системи міжбанківських розрахунків, яка б відповідала потребам дворівневої банківської системи. У 1993 р. НБУ запропонував систему електронних платежів (СЕП), що наближається до рівня відповідних систем розвинутих країн Європи і світу.

СЕП — це загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на всій території України. У межах цієї системи міжбанківські розрахунки здійснюються таким чином:

  • через рахунки, відкриті банківським установам у НБУ;
  • із застосуванням електронних засобів приймання, оброблення, передавання та захисту інформації;
  • за кожним платіжним документом (трансакцією) окремо, тобто це система валових розрахунків (система брутто);
  • з ініціативи платника — банку, який дебетує свій рахунок;
  • у межах наявних коштів на рахунку банку-платника, тобто система не передбачає надання кредиту-овердрафту для урегулювання розрахунків.

На сьогоднішній день в Україні практично всі розрахунки між українськими банками здійснюються через систему електронних платежів НБУ. Прямі кореспондентські відносини використовуються при розрахунках між банками України та банками інших країн.
Отже, усі комерційні банки України відкривають кореспондентські рахунки в Національному банку. Для цього в територіальне управління НБУ подається заява про відкриття рахунка, один із примірників статуту банку, копію банківської ліцензії, картку із зразками підписів та відбитком печатки, посвідчену нотаріально.
Установи банку, які не є юридичними особами, можуть відкривати в НБУ субкореспондентські рахунки, подаючи аналогічний пакет документів та положення про філію замість статуту.
При відкритті кореспондентського рахунку на нього перераховуються кошти з накопичувального рахунку і у регіональній розрахунковій палаті відкривається технічний кореспондентський рахунок, через який проводяться безпосередні розрахунки.

Системи розрахункових палат мають два рівні:
1) регіональні розрахункові палати (є підрозділами територіального управління НБУ і обслуговують відповідний регіон);
2) центральна розрахункова палата (обслуговує комерційні банки Києва та Київської області, а також забезпечує функціонування системи в цілому).
Розрахункові документи, що використовуються у системі електронних розрахунків, мають електронну форму. Для передачі файлів їх готують за допомогою програмного забезпечення «операційний день банку (ОДБ)». Операційний день банку обслуговує всі поточні операції банківської установи.

Принципові здобутки, пов’язані з упровадженням СЕП:

  • прискорення розрахунків та обігу грошових коштів;
  • зменшення документообігу та здійснення переходу до безпаперової технології;
  • зменшення вірогідності фальсифікації міжбанківських платіжних документів і підвищення рівня безпеки розрахунків;
  • мінімізація банківських ризиків (усунення кредитного ризику, зниження ризику ліквідності та обмеження системного ризику);
  • підвищення можливостей НБУ щодо регулювання грошового ринку.

НБУ як кредитор комерційних банків поступово освоює методи кредитування, що є загальноприйнятими у світовій банківській практиці. Протягом 1991—1993 рр. НБУ за завданням уряду розподіляв свої кредити головним чином серед колишніх держав­них банків і спрямовував їх на підтримку переважно державного сектора економіки, тобто проводив  селективну політику адресного рефінансування комерційних банків.

Починаючи з 1994 р. з метою забезпечення рівного доступу для усіх банків до кредитів центрального банку НБУ запровадив проведення кредитних аукціонів — цінових, за американською моделлю. Розвиток ринку державних цінних паперів дав змогу НБУ запровадити, починаючи з 1996 р., ломбардне кредитування комерційних банків під заставу облігацій внутрішньої державної позики. Характерною особливістю ломбардних кредитів є надання їх банкам переважно для короткострокової підтримки їх ліквідності — до 10 днів. У 1997 р. Національний банк запропонував ще один спосіб рефінансування — операції з цінними паперами на умовах угоди РЕПО, які стали додатковим джерелом підтримки ліквідності комерційних банків.

На сьогодні способами рефінансування є кредити овернайт, кредити рефінансування строком до 14 днів та до 365 днів і операції прямого репо.
Кредит овернайт — це кредит, який наданий банку Національним банком за оголошеною процентною ставкою через постійно діючу лінію рефінансування строком на один робочий день за умови укладення генерального кредитного договору між банком і Національним банком.

функції НБУ

Овернайт здійснюється з метою вирівнювання тимчасових коливань ліквідності банків, “тонкого” регулювання грошово-кредитного ринку
(підтримка короткострокової (миттєвої) ліквідності банку в національній валюті через постійно діючу лінію рефінансування).
Кредит через лінію рефінансування строком на один робочий день (овернайт) надається на умовах, які визначаються Положенням та генеральним кредитним договором. Кошти кредиту перераховуються в день отримання Національним банком заявки від банку.

Національний банк може надавати банкам кредити овернайт:

– під забезпечення державними цінними паперами;

– без забезпечення (бланковий).

Обов’язковою умовою для подання банком заявки на одержання кредиту овернайт є укладення генерального кредитного договору з Національним банком про використання банком лінії рефінансування.

Банки можуть подавати заявки до Національного банку на одержання кредиту овернайт під забезпечення державних цінних паперів за умови, що вони перебувають у власності банку — клієнта депозитарію державних цінних паперів (або депонента — клієнта депозитарію) Національного банку і не обтяжені будь-якими зобов’язаннями.

Заявку на одержання кредиту овернайт (бланкового) банк може подавати до Національного банку за умови дотримання вищезазначених загальних вимог для рефінансування, та якщо кредити (крім кредитів строком понад один рік), що отримані банком на міжбанківському ринку України, не перевищують 20 процентів, а ті, що надані іншим банкам, — не перевищують 15 процентів від загальної суми зобов’язань банку на останню звітну дату, що передує даті звернення.

Розмір процентної ставки за кредитом овернайт (бланковим) установлюється не нижчим, ніж облікова ставка Національного банку плюс два процентних пункти.

Пряме репо — це кредитна операція, що ґрунтується на двосторонній угоді між Національним банком та банком про купівлю Національним банком державних цінних паперів із портфеля банку або іноземної валюти (перша частина угоди репо) з подальшим зобов’язанням банку викупити державні цінні папери або іноземну валюту (друга частина угоди репо) за обумовленою ціною на обумовлену дату.

Стабілізаційний кредит — кредит Національного банку, що може надаватися банку на підтримку здійснення заходів фінансового оздоровлення для забезпечення його ліквідності на визначений Національним банком строк.

Слід звернути увагу, на те, що законодавством встановлені умови, виключно за наявності яких комерційний банк може претендувати на рефінансування Національного банку України. Так, Національний банк може прийняти рішення про підтримання ліквідності банку через відповідні інструменти рефінансування, якщо банк дотримується таких основних вимог:

– має ліцензію Національного банку на здійснення відповідних банківських операцій і письмовий дозвіл, у тому числі за операціями з валютними цінностями та з цінними паперами за дорученням клієнтів або від свого імені;

– строк діяльності не менше ніж один рік після отримання ліцензії Національного банку на здійснення банківських операцій і відповідного письмового дозволу;

– має активи, які можуть бути прийняті Національним банком у заставу (крім кредиту овернайт (бланкового);

– виконує такі нормативи: мінімального розміру регулятивного капіталу (НІ), адекватності основного капіталу (НЗ), максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7);

– сформував резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями в повному обсязі відповідно до встановлених вимог;

– здійснює своєчасне погашення одержаних від Національного банку кредитів та сплачує проценти за користування ними;

– є учасником інформаційної системи міжбанківського кредитного ринку.

Існуюча в Україні система рефінансування комерційних банків спрямована переважно на управління ліквідністю грошового ринку. Що стосується підтримки центральним банком ресурсної бази комерційних банків з урахуванням попиту на середньо- та довгострокове фінансування потреб реального сектора економіки, то ця проблема в Україні не вирішується. Більшу частину грошей (платіжних коштів) НБУ емітує в обіг шляхом проведення операцій з державними цінними паперами (ОВДП), тобто кредитуючи уряд з метою вирішення бюджетних проблем. Так, за період з 1992 по 1999 р. вимоги НБУ до уряду зросли з 17,5 до 19,7 млрд грн., а вимоги до комерційних банків — з 18,7 млн грн. до 1,7 млрд грн.

Для переорієнтації емісійного механізму НБУ на кредитування реального сектора економіки необхідно відмовитись від емісійного фінансування дефіциту бюджету

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

CAPTCHA ImageChange Image