Державний кредит в Україні – особливості та проблеми

Автор | 25.11.2017

Актуальність дослідження. В умовах кризового стану сучасної економіки України, що супроводжується наявністю дефіциту державного бюджету, актуальним є питання оптимізації механізму здійснення державного кредитування.  Така оптимізація є одним з цілком виправданих інструментів наповнення державного бюджету та підтримки платіжного балансу. Це, в свою чергу, обумовлює необхідність  дослідження сутності і особливостей державного кредиту, сучасного стану його функціонування в нашій країні.

Мета дослідження. Метою дослідження є аналіз українського законодавства у сфері державного кредиту. Проводиться також виявлення особливостей та проблем функціонування державного кредитування і державного боргу в Україні.

Аналіз останніх публікацій. Дослідження організації та функціонування системи державного кредиту українськими вченими-економістами мають як теоретичний так і практичний характер. Так, зокрема, Н.Лубкей, визначає сутність державного кредиту, його особливості, подає характеристику складових системи державного кредиту. Н.А.Зайцева порівнює державне та банківське кредитування крізь призму фінансово-правового аспекту. Л.Б.Нестеренко досліджує державний кредит як засіб задоволення надзвичайних витрат держави, виходячи з аналізу наукових праць вчених-економістів ХІХ століття.

Досліджуючи нинішній стан державного кредиту в Україні, економісти зазначають, що має місце зловживання державним кредитом. Це призводить до невиправдано високого рівня заборгованості, а в довгостроковій перспективі може підірвати основи економічного зростання держави. Саме тому дуже багато останніх публікацій присвячені питанням управління державним боргом України: праці Ю.В.Пасічника, В.Дудченко, Н.М.Кондрацької та ін.

Виклад основного матеріалу дослідження. Перш ніж аналізувати стан та особливості розвитку певного фінансового явища або процесу, необхідно визначитися з його сутністю та окреслити чіткі межі, що відділяють його від інших явищ і процесів фінансового середовища. Щодо цього слід сказати, що в сучасній українській літературі з економіки існує велика кількість визначень державного кредиту. Вони, до того ж, відрізняються значною мірою та часто не враховують багатьох його суттєвих ознак.

В процесі аналізу останніх публікацій з досліджуваного питання було виявлено авторську дефініцію Н.Лубкей, яка розглядає державний кредит, виходячи з системного, комплексного підходу та визначає його як “систему кредитних відносин за участю держави з приводу надання тимчасово вільних коштів у користування на умовах повернення з розрахунком на вигоду (інколи – з приводу відстрочки платежу), у яких держава виступає у ролі позичальника, кредитора та гаранта” [8]. Дане визначення, на нашу думку, є найбільш ґрунтовним і загальним, оскільки охоплює всі аспекти державного кредиту. Якщо пов’язувати з темою нашого дослідження, таке визначення цілком може бути застосованим для сучасної економічної дійсності в Україні. Адже дійсно, Україна в даному виді кредитних відносин може виступати як позичальником, так і кредитором і гарантом. Коротко проаналізуємо особливості виконання нашою державою цих функцій на сучасному етапі.

Держава в ролі позичальника

У сфері державного кредитування Україна найчастіше виступає в ролі позичальника. Ціллю подібних кредитних відносин є фінансування бюджетного дефіциту, підтримка платіжного балансу, фінансування реалізації державних програм тощо. Допустимість державної позики обумовлюється натспуним. Вона, зазвичай, приносить набагато менше шкоди для функціонування економічної системи в цілому, аніж емісійне фінансування. Найбільш поширеними інструментами в даному випадку виступають:

  • казначейські зобов’язання України;
  • облігації внутрішньої державної позики України (ОВДП);
  • облігації зовнішньої державної позики України (ОЗДП);
  • залучення кредитних ресурсів Міжнародного валютного фонду (МВФ);
  • грошові лотереї.

Перше фінансування дефіциту держбюджету України за допомогою позики (облігацій) здійснили в 1995 році. До цього мало місце емісійне фінансування, яке призвело до гіперінфляції. Спочатку облігації випускались короткострокові – на 3-6 місяців, згодом – на 9-18. На сьогодні значна частина розміщених облігацій є довгостроковими. За інформацією міністерства фінансів України, за результатами проведення планових розміщень облігацій внутрішньої державної позики 26 березня 2013 року, до державного бюджету було залучено 6 642 062 005,54 грн. (за курсом НБУ). Номінальний рівень дохідності цих облігацій становив від 7,5% до 14,3% річних. Подібні розміщення відбуваються кожні сім днів. Сума залучених коштів є зазвичай меншою, однак вимірюється сотнями мільйонів гривень.

Державний борг України

Неминучим наслідком позичання є збільшення обсягу державного боргу. Згідно з законом України “Про Державний бюджет на 2013 рік”, обсяг боргу України станом на 31 грудня 2013 року не має перевищувати 483 031 984 тис. грн [1]. Це на 13,9% перевищує максимум, встановлений законом в 2012 році [2] та на 28,6% – в 2011 році [3]. Граничний обсяг дефіциту державного бюджету згідно з цим законом станом на 31 грудня 2013 року не повинен перевищувати 50 532 000 тис. грн [1]. Цей показник на 30% перевищує межу, яка була встановлена в 2012 році [2] та на 43% – в 2011 році [3].

Така стрімка зміна свідчить про те, що влада намагається пристосуватися до умов зростання дефіциту державного бюджету. Крім того, заходи щодо його зменшення, скоріш за все, є неефективними. Натомість, з року в рік інтенсивно піднімається верхня межа допустимого обсягу державного боргу. Це свідчить про зростання його ролі як провідного фактора у покритті бюджетного дефіциту. Використання зовнішніх або внутрішніх запозичень заради такої цілі є виправданим в умовах ринкової економіки. Однак, може спричинити значні проблеми для майбутніх урядів України. В Україні зовнішній борг уже зараз становить значну частину сукупного державного боргу (48,7%). Його подальше зростання може призвести не тільки до економічної, але і до політичної залежності України від зовнішніх кредиторів.

Шляхи вирішення проблеми державного боргу

Не може повторитися ситуація, що мала місце в Україні в кінці ХХ століття. Тоді наша держава фактично відмовилася від своїх зобов’язань перед населенням за вкладами до Сбербанку СРСР станом на 1 січня 1992 року. І до цих пір не виділяються належні суми для відшкодування знецінених вкладів громадян. На сучасному етапі в українській практиці обслуговування державного боргу здійснюється сплата відсотків, а також компенсаційних виплат за державними позичками (основна сума боргу, при цьому, не погашається). Інакшими словами, не використовуються такі ефективні за певних умов методи управління державним боргом, як конверсія, консолідація, уніфікація позики чи реструктуризація. Серед перспективних шляхів вирішення проблеми боргу – один  із найсучасніших методів – викуп боргу, тобто надання можливості Україні, за домовленістю, викупити її боргові зобов’язання на вторинному ринку, з дисконтом за іноземну валюту.

Варто також звернути увагу на досвід Росії, яка в 2006 році сплатила свої борги разом з боргами Радянського Союзу на користь Паризького клубу. Це є ефективним способом економії на виплаті відсотків. Разом з тим, досвід Румунії показує, що дострокове повернення зовнішнього боргу за короткі строки, що мало місце в цій країні у 80-х роках ХХ сторіччя, може призвести до зниження доходів і рівня життя населення, а також до інших кризових явищ в економіці [7].

Участь держави в ролі кредитора

Стосовно державного кредитування із участю України в ролі кредитора, то воно є вкрай нерозвиненим в сучасних умовах. Однак, існує можливість отримання цільового державного кредиту на навчання або на житло для молодих сімей. Так, зокрема, існує Порядок надання цільових пільгових державних кредитів для здобуття вищої освіти, затверджений постановою КМУ.  Пільговий кредит мають право отримати громадяни України віком до 28 років для навчання в вищих навчальних закладах будь-якої форми власності, за будь-якою спеціальністю та формою навчання. Кредит повертається протягом 15 років зі ставкою 3% річних, починаючи з 12 місяця після закінчення навчання. До того ж, у разі народження дитини в період повернення кредиту, боржник звільняється від сплати відсотків за користування кредитом. А з дати народження другої дитини – за  рахунок  бюджетних  коштів  погашається  25%   запозиченої суми,  а з дати народження третьої дитини – 50% суми зобов’язань [4].

Такі умови дійсно є вигідними для населення, однак існує очевидна проблема – відсутність коштів для надання таких кредитів. Державні кредити відзначаються тривалими строками їх погашення та надзвичайно низькими процентними ставками. Тому український бюджет на сьогодні не може дозволити собі фінансування таких кредитів у великих обсягах. Як наслідок – можливість пільгового кредитування навчання не афішується вищими навчальними закладами, умови отримання кредиту на житло є надто складними, тому подібні кредити отримують лише представники особливо незахищених категорій населення.

Держава в ролі гаранта

Стосовно третьої ролі, яку може виконувати держава в державному кредитуванні, тобто ролі гаранта, то Україна має значні зобов’язання як гаранта повернення коштів кредитору в разі неплатоспроможності боржника. Так, зокрема, протягом 2008-2011 рр згідно з оформленими державними гарантіями і гарантійними угодами, під гарантію України взяли кредит такі великі українські компанії як Державна іпотечна установа (1 млрд грн), ДП “Київський авіаційний завод “Авіант” (858 млн грн), ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (більше 1,5 млрд доларів США), ДП “ФІНІНПРО” (більше 1 млрд доларів США) та інші [6]. До явного гарантованого боргу належать також депозитні рахунки в Державному ощадному банку України “Ощадбанк”, до неявного – втрачені заощадження вкладників Сбербанку колишнього СРСР.

Управління державним боргом України

Відповідно до Програми управління державним боргом України на 2013 рік, сукупний обсяг виплат за державним боргом, який має бути здійснений у 2013 році за рахунок коштів державного бюджету, оцінюються в 116.035,0 млн.грн. “У 2013 році обсяг платежів з погашення державного боргу становить 81.068,4 млн.грн., з яких 45.473,9 млн.грн., або 56,1% становлять зобов’язання по внутрішньому боргу, а 35.594,5 млн.грн., або 43,9% – зобов’язання по зовнішньому боргу. Найбільші обсяги передбачено на погашення ОВДП 2012 року в сумі 21.785,9 млн.грн., ОВДП 2010 року – 9.395,1 млн.грн., ОВДП 2011 року –  3.705,2 млн.грн., ОЗДП 2003 року – 8.400,0 млн.грн., а також на погашення позик МВФ – 22.825,7 млн.грн.” [5].

Розширення запозичень

Водночас, плануються значні обсяги нових запозичень. Зокрема, в програмі чітко прописано, що в 2013 році Державний бюджет України буде наповнюватись з використанням широкого спектру боргових інструментів. Основну частку запозичених коштів буде направлено на реалізацію Проекту покращення автомобільних доріг, Проекту розвитку міської інфраструктури та Проекту з передачі електроенергії. На внутрішньому ринку планується здійснити запозичення на суму близько 92.863,0 млн.грн., або 68,5% від загальної суми запозичень. На зовнішньому – 42.667,5 млн.грн., або 31,5% [5]. Тобто, сума нових запозичень на внутрішньому ринку перевищуватиме обсяг платежів з його погашення на 14,5%. Ще гірша ситуація і з запланованими запозиченнями на зовнішньому ринку – вони перевищуватимуть заплановані виплати з погашення на 19,9%.

Тобто, уряд не здійснює ефективних кроків по зменшенню обсягів державного боргу і кошти, що були запозичені в попередні роки, не здійснили очікуваного позитивного впливу на українську економіку, внаслідок чого, уряд знову вимушений збільшувати свої зобов’язання як на внутрішньому так і на зовнішньому ринку.  Така особливість є характерно для всіх країн постсоціалістичного табору і спричинена неспроможністю контролювати дефіцит державного бюджету: державні запозичення використовуються здебільшого для покриття поточних бюджетних витрат, в тому числі – на обслуговування державного боргу. Відповідно до зазначеної програми, очікуваний обсяг сукупного державного боргу України становитиме 483032 млн грн [5], (30,6% від ВВП). Такий показник не суперечить умовам збалансованості фінансового ринку, укладеним згідно з Маастрихтським договорм, оскільки не перевищує 60%, однак динаміку, описану вище, не можна назвати позитивною.

Суверенний кредитний рейтинг

Ще одним аспектом управління державним боргом України є підвищення суверенного кредитного рейтингу. Щодо цього на 2013 рік заплановано випуск проспекту емісії ОЗДП України Міністерством фінансів спільно з Національним банком України. Цого ціллю є розкриття інвестиційної привабливості України задля підвищення попиту серед іноземних інвесторів. В цьому аспекті планується своєчасне надання інформації про стан і структуру боргу рейтинговим агентствам. Тут варто зазначити, що 15 серпня 2012 року “Rating and Investment Information, Inc.” (R&I) підтвердило рейтинг зобов’язань України в іноземній валюті на рівні «B+» зі стабільним прогнозом.

На останок слід зазначити, що великі обсяги державного боргу, хоч і характеризуються як негативне явище, не завжди призводять до кризових явищ в економіці. В Україні ж, описані вище перевищення нових запозичень над виплатами з їх покриття, а також високі темпи інфляції, наявність високого рівня безробіття, свідчать про неефективне використання залучених коштів, що і є основною проблемою.

Державний кредит в Україні – висновки

Відповідно до результатів дослідження, вважаємо за необхідне пропонувати вжити наступних заходів щодо оптимізації механізму державного кредитування в Україні та управління державним боргом. Необхідно оптимізувати механізм використання запозичених коштів та обирати більш доцільні сфери їх вкладення.

Так зокрема, на противагу будівництву і ремонту доріг, електромереж, міської інфраструктури та іншим поточним потребам держави, в якості більш ефективних сфер вкладення можуть виступати інвестиції в пріоритетні галузі промисловості і сільського господарства (фінансове розміщення). Розвиток цих галузей у довгостроковій перспективі забезпечить збільшення надходжень до державного бюджету, розвиток вітчизняного товаровиробника, збільшення кількості робочих місць. Необхідно прийняти низку законів у сфері державного кредитування і державної боргової політики. Центральним з них має бути закон про державний борг України. На відміну від існуючого закону України про “Державний внутрішній борг України”, прийнятого у 1992 році, зможе чітко окреслити механізм управління сукупним державним боргом та визначити граничні обсяги фінансування поточних потреб, надаючи перевагу пріоритетним вкладенням.

Використані джерела:

  1. Закон України “Про Державний бюджет України на 2013 рік” від 06.12.2012 № 5515- VI / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 5-6, ст.60
  2. Закон України “Про Державний бюджет України на 2012 рік” від22.12.2011№ 4282-VI [Електронний ресурс] / Офіційний веб-портал Верховної ради України.
  3. Закон України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” 23.12.2010 № 2857-VI [Електронний ресурс] / Портал “Ліга-закон”.
  4. Порядок надання цільових пільгових державних кредитів для здобуття вищої освіти, затверджений постановою КМУ від 16 червня 2003 р. № 916 Київ.
  1. Програма управління державним боргом на 2013 рік [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Міністерства фінансів України.
  2. Інформація щодо фактичного стану кредитів, залучених під державні гарантії станом на 20.05.2011[Електронний ресурс] / Офіційни веб-сайт Міністерства фінансів України.
  1. Карлін М.І. Державні фінанси України: [навч. посібник] / Карлін М.І. – К.: Знання, 2008. – 348 с.
  2. Лубкей Н. Державний кредит як система кредитних відносин за участю держави / Н. Лубкей // Світ фінансів. – 2008. – №4(17). – С. 28-34.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

CAPTCHA ImageChange Image