Основні поняття портфельного інвестування

Автор | 28.11.2017

Розкриємо сутність деяких понять, що пов’язані з інвестиційним портфелем та принципами його формування взагалі.

Інвестиційний портфель та його цілі

М. В. Чиченов розглядає інвестиційний портфель як:

Ціленаправлено сформовану сукупність об’єктів реального і фінансового інвестування, які призначені для здійснення інвестиційної діяльності у відповідності з розробленою інвестиційною стратегією підприємства.

При формуванні будь-якого інвестиційного портфелю, інвестор ставить перед собою наступні цілі:

  • досягнення необхідного рівня дохідності;
  • приріст капіталу;
  • мінімізація інвестиційних ризиків;
  • ліквідність інвестиційних засобів на прийнятному для інвестора рівні.

Останні завдання органічно вплітаються в єдину мету: вибір найбільш ефективних і надійних інвестиційних вкладень для забезпечення реалізації інвестиційної стратегії.

М.В. Чиненов пропонує наступну класифікацію інвестиційних портфелів залежно від виду об’єкту інвестування, що в них вкладений:

  • портфель реальних інвестиційних проектів;
  • портфель цінних паперів;
  • портфель інших об’єктів інвестування;
  • змішаний інвестиційний портфель.

Портфель цінних паперів

Найбільш високий ступінь уваги в науковій літературі з інвестування та теорії економічного ризику приділяється саме портфелю цінних паперів. Український вчений В.В. Вітлінський розглядає інвестиційний портфель цінних паперів як

Розподіл коштів у певного інвестора між різними активами (акції, облігації тощо) в найбільш вигідній та безпечній пропорції; такий розподіл інвестицій за різними “адресами” знижує ризик, забезпечує більшу стійкість доходів (прибутків) за будь-яких коливань дивідендів і ринкових цін на цінні папери.

Разом з тим, портфель цінних паперів відрізняється:

  1. високим ступенем ризику, який розповсюджується не тільки на дохід, але і на весь інвестований капітал;
  2. більш низький рівень дохідності у порівнянні з портфелем реальних інвестицій, що тягне за собою низьку інфляційну захищеність;
  3. відсутність у більшій частині випадків можливості реального впливу на дохідність (крім можливості реінвестування капіталу в інші інструменти фондового ринку);
  4. обмеженість варіантів вибору окремих фінансових інструментів.

Останній недолік портфелю цінних паперів особливо актуальний для реальної економічної дійсності в Україні – більшість вітчизняних підприємств під час емісії цінних паперів надають перевагу простим іменним акціям, роблячи їх переважним видом цінних паперів на фондовому ринку України. Значну його частину становлять також державні цінні папери, які, проте, займають значну частку інвестиційного портфеля (50%) лише у консервативних інвесторів.

Формування інвестиційного портфеля

У. Шарп пропонує наступну програму дій щодо формування інвестиційного портфеля цінних паперів:

  1. Вибір інвестиційної політики.
  2. Аналіз ринку цінних паперів.
  3. Формування портфеля цінних паперів.
  4. Перегляд портфеля цінних паперів.
  5. Оцінка ефективності портфеля цінних паперів.

Дана програма є достатньо ґрунтовною і активно аналізується у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі.

Вибір інвестиційної політики полягає у визначенні цілей інвестора, об’єму засобів, що інвестуються, виборі потенційних видів активів (акцій, облігацій, державних облігацій тощо, які можуть бути використані в ході реалізації інвестування. Саме на цьому етапі визначається прихильність інвестора до конкретного відношення ризику і доходності.

Аналіз цінних паперів полягає у вивченні окремих їх видів, прогнозуванні майбутньої динаміки курсів або величини дивідендів.

Формування самого інвестиційного портфеля включає визначення конкретних активів для вкладення засобів, а також пропорції розподілу капіталу між цими активами. Побудова інвестиційного портфеля має здійснюватись на основі наступних принципів, що їх визначає М.В. Чиченов:

  • забезпечення реалізації інвестиційної стратегії;
  • забезпечення відповідності портфеля інвестиційним ресурсам;
  • оптимізація відношення доходності і ліквідності обраних активів;
  • оптимізація співвідношення доходності і ризику;
  • забезпечення управління портфелем.

Оптимізація портфеля

Даний етап також полягає у побудові економіко-математичної моделі на основі інформації, зібраної на попередньому етапі. Найперша економіко-математична модель задачі вибору оптимальної структури інвестиційного портфеля, складеного з цінних паперів, вперше була запропонована Г. Марковіцем в кінці 50-х років минулого сторіччя. Пізніше її узагальнив інший відомий американський економіст Д. Тобін. На сьогодні аналізу і методам розрахунку оптимального інвестиційного портфеля, найбільш вигідного плану розподілу інвестицій присвячена велика кількість наукових досліджень. Значних успіхів у цьому досягли такі зарубіжні вчені як Р. Вінсе, Е. Елтон, М.Грубер, А. Первозванський, Т. Первозванська та інші. Серед українських вчених найбільш ґрунтовні дослідження в цій галузі наявні у В. Вітлінського, Г. Великоіваненко, П. Верченка.

Наступний етап, перегляд портфеля, пов’язаний зі зміною цілей інвестування, зміною курсів цінних паперів, трансакційними витратами тощо. Ці чинники призводять до того, що рано чи пізно, сформований менеджером інвестиційний портфель перестане бути оптимальним. В такому випадку менеджер повинен переконструювати поточний портфель таким чином, щоб отримати новий оптимальний портфель.

На етапі оцінки ефективності портфелю здійснюються розрахунки реалізованої дохідності портфеля і її співставлення з запланованим показником.

Види портфелів цінних паперів

За співвідношенням рівня ризику і доходності портфелі цінних паперів поділяють на такі види:

– портфель агресивного інвестора. Його ціль – отримання максимального доходу при високому ступені ризику. Для цього обираються емісійні цінні папери, курс яких суттєво змінюється в результаті коливання ринкової кон’юнктури.;

– портфель помірного інвестора, який дозволяє при заданому рівні ризику тримати помірний дохід;

– портфель консервативного інвестора, який передбачає мінімальний рівень ризику при використанні надійних цінних паперів, курсова вартість яких зростає повільно. Гарантії отримання високого доходу не підлягають сумніву, проте строки його отримання розподілені в часі.

Як уже зазначалося вище, формування оптимального інвестиційного портфеля передбачає розподіл інвестиційних ресурсів між різними об’єктами інвестування у такій пропорції, яка забезпечить найвищий рівень дохідності при заданому ступені ризику. Такий портфель, що складається з найрізноманітніших видів цінних паперів, називається диверсифікованим портфелем.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

CAPTCHA ImageChange Image