Принципи функціонування ринків праці в розвинутих країнах світу

Автор | 20.09.2018

Протягом останніх десятиліть відбувається загальний процес глобалізації ринку праці, формування єдиного механізму задоволення пропозиції робочої сили не залежно від конкретного місця проживання тієї чи іншої людини. Проте це не означає зникнення національної специфіки ринків праці і стратегій їх регулювання, які зумовлені соціально-економічними, політичними та історичними особливостями кожної окремої країни. Концепція державної політики зайнятості залежить від того, яку модель ринку праці обрано країною. З цим тісно пов’язано і співвідношення витрат на активну та пасивну політику, систему соціального захисту і, головне, ступінь втручання держави у процеси, які відбуваються на національному ринку праці. Кожна країна має власну соціально-економічну стратегію, що враховує характеристику свого населення, яка виявляється в притаманній лише їй ментальності, рівні освіти, культурному середовищі та традиціях. Відтак кожна з країн стикається з певними загальними або специфічними для даної моделі функціонування ринку праці проблемами.

Дослідження моделей ринків праці

Актуальність обраної теми полягає в тому, що теоретичний аналіз проблем функціонування ринків праці в розвинутих країнах світу та шляхів їх вирішення дозволить заздалегідь попередити виникнення чи поглиблення таких проблем на вітчизняному ринку праці. Однак тут обов’язково слід зазначити, що “сліпе” запозичення чужого досвіду ніколи не дає змоги створити ефективну систему регулювання ринку праці, тому що зводить державну політику зайнятості до використання окремих заходів, які мали позитивний результат в умовах певної країни. Тому при використанні шляхів та заходів щодо поліпшення функціонування зарубіжних ринків праці, необхідно оцінити можливість їхнього застосування в Україні та здійснити за необхідності їх адаптацію.

Об’єктом дослідження даної статті є функціонування ринків праці в розвинутих країнах світу. Предметом дослідження є проблеми функціонування ринків праці в розвинутих країнах світу та шляхи їх вирішення. Метою написання статті є аналіз і систематизація даних різноманітних джерел задля створення цілісної картини проблем функціонування ринків праці в розвинутих країнах світу та шляхів їх вирішення. Задля досягнення цієї мети було обрано три найбільш специфічні моделі ринків праці: американську, шведську та японську.

Моделі ринку праці

На сьогоднішній день у світі виділяються три основні моделі ринку праці. Найбільш вдале їх узагальнення здійснено професором Е. Лібановою, яка виділяє ліберальну, соціал-демократичну та патерналістську моделі.

Ліберальна модель ринку праці

Ліберальна модель притаманна США, Канаді, Австралії. Для неї характерні яскраво виражена децентралізація, пов’язана з федеральним устроєм країни та існуванням у кожному штаті власного законодавства щодо зайнятості і безробіття. Робоча сила в цих країнах відрізняється високим рівнем мобільності. Ліберальна модель є найбільш динамічною, тому що її основу становить субсидіарний тип соціально-трудових відносин, у якому все спрямовано на збереження в людини намагання до самовідповідальності і самореалізації. Професійна кар’єра пов’язана зі зміною місця роботи, а при скороченні потреб у робочій силі роботодавці вдаються до звільнень.

Ринок праці США

Модель ринку праці США характеризується високою активністю суб’єктів ринку праці, державним стимулюванням підтримки конкурентного стану економіки, життєвою установкою на індивідуальний успіх, на заробляння грошей, яка культивується в суспільстві його основними інститутами (державою, засобами масової інформації, наукою, літературою, освітою тощо). Заохочується активна роль підприємця і працівника.

Політика зайнятості на підприємствах орієнтується на високу географічну (територіальну) мобільність працівників між підприємствами, на приймання вже підготовлених у навчальних закладах країни кадрів, на мінімум витрат підприємства на виробниче навчання. Заробітна плата виступає як результат індивідуальних і колективних переговорів, укладення договору або колективного договору.

Важливу роль у колективних переговорах відіграють профспілки. Більшість з них будується за галузевим принципом. У результаті заробітна плата залежить від попиту та пропозиції робочої сили, складності робіт, продуктивності праці, можливостей підприємства. Страхування по безробіттю регулюється федеральними законами і законами штатів. Федеральний закон встановлює загальні принципи страхування з безробіття, які потім деталізуються в законах кожного зі штатів. Страхові внески з безробіття платять підприємці та наймані працівники, більша частка їх припадає на внески підприємців. Зібрані гроші прямують окремо до федерального фонду та фондів штатів.

Патерналістська модель рину праці

Головною ознакою патерналістської моделі є опікування праценосія роботодавцем. Найбільш цілісно ця модель реалізована в Японії, де її фундаментом став “довічний” найм. Організація, розраховуючи на тривале використання найманих працівників (за 10 років три-чотири планові переміщення в межах фірми), прагне вирішувати проблеми надлишкової робочої сили не за рахунок звільнень, а шляхом скорочення робочого часу, переведення за взаємною угодою на дочірні фірми тощо.

Тривалість робочого часу в Японії найбільша серед розвинутих країн. Це – своєрідна “плата” працівників роботодавцеві за переваги “довічного” найму. У цьому випадку держава займається регулюванням зайнятості і соціального захисту населення переважно на макрорівні, забезпечуючи фірми і підприємства законами і державними нормативами, що відповідають патерналістській концепції.

Така політика зайнятості дає компанії змогу здійснювати професійну підготовку та підвищення кваліфікації, не побоюючись того, що кваліфіковані фахівці можуть покинути фірму і витрати, понесені фірмою на їх підготовку, виявляться марними. При цьому підготовка ведеться відповідно до науково-технічного прогресу, структури робочих місць, модифікації продукції, що випускається. Заздалегідь передбачається професійна мобільність усередині фірми, виховання у працівників творчого ставлення до праці.

Соціал-демократична модель ринку праці

Соціал-демократична модель спирається на проведення активної політики на ринку праці. Її еталоном є ринок праці Швеції. Основні елементи шведської моделі такі:

  1. непрямі податки на товари і послуги, які перешкоджають швидкому зростанню попиту та інфляції, стимулюють банкрутство нерентабельних підприємств. Збільшення прибутків стримується з метою уникнення інфляційної конкуренції між високоприбутковими підприємствами;
  2. рівність оплати рівної праці не залежно від фінансового стану підприємства. Це примушує менш прибуткові підприємства скорочувати чисельність працівників або взагалі припиняти свою діяльність, а більш прибуткові – платити нижче можливого для них рівня;
  3. поєднання низької інфляції та повної зайнятості в довгостроковій перспективі, зокрема за рахунок субсидій підприємства на утримання неконкурентоспроможних працівників чи надання їм робочого місця в державному секторі;
  4. селективна державна підтримка зайнятості в неефективних сферах економіки, які забезпечують соціально необхідні послуги.

Шведська модель відрізняється активною політикою зайнятості, що проводиться державою. Ця модель ринку праці має яскраво виражений державно-ринковий механізм, у якому державні елементи регулювання найбільш тісно переплетені з ринковими елементами саморегулювання при домінуванні державного регулювання.

Роль держави в соціально-демократичній моделі

Активність держави виявляється у виділенні значних фінансових ресурсів на програми підтримки зайнятості. Здійснюється перепідготовка робочої сили, підвищення її конкурентоспроможності. На ці цілі витрачається до 70% фонду зайнятості, або 3,5% ВВП (1993–1994 рр.). Тоді як на виплату допомоги по безробіттю – до 2,7% ВВП. Страхові внески до фонду зайнятості у Швеції перебувають приблизно на рівні інших європейських країн. Кошти з фонду зайнятості йдуть на різні потреби. Це професійна підготовка та перепідготовка працівників, створення робочих місць, як у державному, так і в приватному секторі. Здійснюється субсидування приватних компаній, надання допомоги безробітним у пошуку робочих місць, у тому числі через інформацію і профорієнтацію.

Предметом особливої турботи держави є підтримка зайнятості в галузях, що забезпечують соціально необхідні послуги в депресивних регіонах. Політика зайнятості тісно пов’язується з іншими політиками: податковою, “політикою солідарності” в заробітній платі, галузевою та регіональною політикою та іншими. Це дає змогу підтримувати високий попит на робочу силу і високу зайнятість у країні. Шведська модель ефективно працювала 25 років – до середини 1970-х рр., коли різко зросла інфляція і збільшився національний борг. У 1991 р. стався новий спад, що свідчило про необхідність вносити корективи в цю модель. До соціал-демократичної моделі можна також віднести ринки праці Німеччини, Франції, Австрії, Фінляндії.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

CAPTCHA ImageChange Image